Мотивація vs дисципліна

Уже можна підбити перші підсумки спроби впровадження дистанційного навчання. Настав час збирати каміння… І все частіше звідусіль лунає, що дистанційка лише для мотивованих учнів. Спочатку я намагалася для себе це пояснити, потім пояснити іншим, згодом дратувалася. Тепер час філософських роздумів: а чи не переоцінена мотивація?

Коли я вчилася в школі, мій тато, великий жартівник, зранку, коли бачив моє «веселе вмотивоване» обличчя, говорив: «Це ж ШКОЛА! Радісно, з прискоком!» − і гучно сміявся)). Сказати, що я сердилася – не сказати нічого)). Але тепер кажу іноді це своїм дітям, коли вже дуууже радісні вони йдуть до школи. Але йдуть. Не мотивовані, без бажання. Але йдуть. Та хіба проблема в школі? Покажіть мені людину, яка щодня, роками окрилена летить на роботу? Хіба це можливо? Є обставини, ситуації, що вибивають із колії, непорозуміння… Та людина бере себе в руки і йде, бо є обов’язок, відповідальність, дисципліна.

Я люблю математику. Є теми, які дуже люблю: квадратні рівняння, наприклад (обожнюю гратися з дискримінантами)). А є комбінаторика, яка чомусь у мене «в немилості». От я мотивовано щоуроку розповідала би дітям про квадратні рівняння, а в ті дні, коли за навчальним планом  комбінаторика, – не ходила б у школу. Ну немотивована я! Немає в мене сил, бажання та натхнення викладати дітям перестановки з комбінаціями! Нормально? Ні)). Бо я йду до школи щодня. Викладаю потрібні теми. І викладаюся настільки, що іноді не вистачає сил на власних дітей. Це не мотивація. Це дисципліна.

Своїх синів вчу так само. Мотивація – це поштовх до злету. А як далеко ти полетиш, залежить від того, з яким суворим зусиллям ти махатимеш крилами. Перестанеш  – не факт, що злетиш знову. Через силу, біль, зціпивши зуби… Схопив повітряний потік – летіти легше, насолоджуєшся. А проти вітру? У грозу? У дощ? Летиш. Все одно летиш. Це дисципліна.

Здатися і впасти насправді найлегше. Тільки тих, хто впав, не пам’ятають. А піднімаючи голови в небо, спостерігають за тими, хто летить у височінь. Про них говорять, що вони мотивовані… Та невже? За кожним злетом стоїть титанічна, монотонна щоденна праця. Сотні спроб, помилок, падінь. Але мудрі кажуть, що не треба рахувати, скільки разів ти впав, має значення, скільки разів ти піднявся.

Важко надихатися щоденною працею. Складно вишукувати позитив у сірих буднях. Але щастя в малому. Й іноді запалені очі однієї Зірочки чи добре слово від іншої – і у Вчителя знову та знову виростають крила. І він отримує ту необхідну мотивацію, щоб і далі дисципліновано працювати.

То що ж важливіше? На мою думку, обидва поняття необхідні, важливі та мають великий попит. Але треба пам’ятати, що мотивація – це хвилинний імпульс, поштовх, натхнення. А далі – тільки праця. Щоденна, важка та вкрай необхідна.

 

 

Top